Вітаю Вас Гость | RSS

Кізлівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Опитування
Чи є Ви учнем нашої школи?
Всього відповідей: 95
Статистика

Герой Радянського Союзу

Василь Петрович Луговий народився 28 листопада 1915 року в селі Кизлівка, Чорнухинської волості, Лохвицького повіту, в багатодітній селянській сім’ї. З 1924 - 1928 рік навчався в Кизлівській початковій школі. В 1928 – 1930 році допомагав батькові по господарству. В 1930 році після створення колгоспу працював на різних посадах. На початку 1934 року стає комсомольцем і за направленням чорнухинського райкому комсомолу був призваний на військову службу до військ Київського Особливого Військового округу. Військову службу розпочав в 134-й механізованій бригаді Київського військового округу. В 1937 року закінчив школу молодших командирів і був призначений командиром танку «БТ-7». В 1938 році їхня механізована бригада брала участь у великих військових маневрах, де екіпаж танку Лугового В. П. отримав подяку за зразкове виконання завдання.

  В зв’язку з нападом мілітариської Японії на братню СРСР країну – Монголію, де почалася справжня війна, весь світ дізнався про конфлікт на берегах річки Халхін – Гол. Уряд Монголії звернувся за допомогою до СРСР і отримав її. Разом з монгольськими військами перейшли в наступ і воїни Червоної армії.  Їхня бригада наприкінці травня 1939 року ешелоном була перекинута в район прикордонної станції Кяхта. З відси бригада направилася прискореним маршом в напрямку річки Халхін – Гол. Зосередження бригади завершилось наприкінці липня 1939 року. Бойові дії для Лугового В. П. починаються з 5 серпня 1939 року.

 В майбутньому великому наступу велику роль повинна була відіграти 11 танкова бригада 57 окремого механізованого корпусу, командиром танку в якій служив Луговий В. П.

21 серпня перед наступаючими військами було поставлено завдання – прорвати оборону противника в районі гори Баїн – Циган і оволодіти важливим стратегічним пунктом. Але наступаючі частини зустріли шалений опір, який чинив ворог. У нерівному двобої, коли сили ворога значно переважали, довелося відступати. Відхід танкового підрозділу мав прикривати танк «БТ-7», яким командував Василь Луговий. Його танк ішов лівим флангом. Вороги з усіх сил намагалися зупинити грізну машину. Нарешті танк вдалося підбити і він завмер за декілька метрів від ворога. Японці чекали, що танкісти здадуться. Але вони і не думали про це, а вступили у двобій з ворогом. У цій боротьбі було знищено кілька ворожих гармат, але вороги будь-якою ціною прагнули захопити танк. Включивши систему управління баштою, яка поверталась раз-у-раз, танкісти скидали атакуючий танк ворогів. Врешті танк облитий ззовні і підпалений – спалахнув. В нерівному двобої загинув механік – водій, знепритомнів від ран стрілок, отримав поранення і командир танка.

З ворожими кулями в тілі, знемагаючи від спраги три дні В. Луговий відбивав атаки ворога. На його рахунку 10 знищених вогневих точок ворога. Дві доби мужній танкіст боронив свій рубіж оборони, він кілька разів втрачав свідомість, але коли вона до нього знов поверталась, він продовжував боротьбу з ворогом.

Коли 24 серпня 1939 року підійшли радянські танкісти, мужнього командира, який мав 13 поранень, негайно відправили в шпиталь, де кілька годин тривала операція по вилученню куль і осколків. Відважний воїн згадував про цей бій: «Осколком снаряду була поранена вся права сторона тіла. Особливо важке поранення було в колінний суглоб правої ноги, в палаючому танку я отримав великі опіки тіла». Майже 2 роки лікувався в шпиталях, санаторіях, районній лікарні.

 

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1939 р. за мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового і інтернаціонального обов’язку молодшому командиру взводу В. П. Луговому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за №180.

 

5 лютого 1940 р. молодий кізлівський юнак отримував свою високу нагороду з рук Голови Президії Верховної ради СРСР М. І. Калініна. Луговий Василь Петрович належить до одних з перших Героїв Радянського Союзу на Полтавщині, першим Героєм Радянського Союзу Чорнухинського району. Від уряду Монголії він був нагороджений  – орденом Сухе Батора.

  Тривале лікування Лугового В. П. продовжувалося кінець 1939 – весь 1940 і до вересня 1941 року. Початок Великої Вітчизняної війни застав його в рідній Кизлівці, він відразу намагався повернутися до лав армії, але комісія медиків району не дозволяла йому це зробити через стан його здоров’я.

Захоплення фашистами Чорнухинського району застало Лугового В. П. В рідній Кизлівці. Німці забрали в героя його нагороди, провели військово-медичну комісію і видали справку про його повну трудову непридатність, це дало йому можливість уникнути повсякденної праці на народному дворі села Кизлівки, бо багато хто з поліцаїв хотіли давно познущатися над ним. Фашистський окупаційний режим тривав з вересня 1941 по вересень 1943 р.р.

Після визволення краю з вересня 1943 р. до травня 1944 р. був секретарем виконкому Чорнухинської районної ради депутатів трудящих, брав активну участь у відновленні роботи органів влади, народного господарства. З перших днів визволення у нього не склались нормальні відносини з тодішнім секретарем Чорнухинського райкому партії Терещенко О. І., яка всіляко намагалася його принизити, приписати неіснуючі гріхи. В таких умовах він пише листа особисто Калініну М. І. і через нього добивається відправки на фронт. З травня 1944 р. він мужньо воював проти німецьких окупантів на Західному і 3-му Білоруському фронтах в частинах протитанкової артилерії, звільняв міста Полоцьк, Ліда, Вільнюс, Кенігсберг.

За мужність проявлених в цих боях, командування нагородило його такими бойовими нагородами: орденами Червоної Зірки, та Вітчизняної війни 1-го ступеня, та медалями

  «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.»

Після закінчення війни його в серпні 1945 року демобілізують з лав армії і він повертається в рідну Кизлівку. У вересні 1945 року на загальних зборах колгоспників артілі ім. Сталіна обирають його головою колгоспу, незважаючи на протидію з боку тодішнього керівництва Чорнухинського райкому партії, в особі Терещенко О. І.. Його керівництво було недовгим, у листопаді 1946 року Терещенко О. І. звинуватила його у зриві державних заготівель зерна і намагалася віддати під суд. В чім була вина

Лугового В. П.? Він віддав зароблений колгоспниками хліб на трудодні, а не бездумно відвіз його на приймальний пункт у Пирятин. Розправа над героєм не відбулася, кизлівчани завдяки отриманому хлібу, змогли легше перенести голод 1946-1947 р.р.

В 1946 – 1958 р.р працює бригадиром в колгоспі. З 1958 – 1980 рік завгаром колгоспу.

Вийшовши на пенсію в 1980 році він продовжує вести важливу військово-патріотичу роботу серед молоді району, коли постало питання побудови нової школи в селі Кизлівка, він брав активну участь у цій роботі і нова школа була збудована в 1987 році до останніх днів життя він користувався великим авторитетом і повагою серед односельчан.

13 серпня 2000 року Луговий В. П помер, і похований на місцевому кладовищі.

Годинник
Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Погода
Корисні сайти
Сайт для начинающих радиолюбителей. Большой каталог схем, программы для моделирования схем. Проектирование роботов, и многое другое! Усі словники он-лан

Випуск 2018 р.